Сладж жовчного міхура. Чи потрібно його прибирати?

УЗ-дослідження органів черевної порожнини, яке нашим улюбленцям рекомендовано проводити не тільки під час лікування хвороб, але й в якості щорічного моніторингу стану, часто дає багато нової інформації про стан внутрішніх органів. Поширеною знахідкою і в собак, і в котів є наявність щільного осаду в жовчному міхурі – сладжу. Часте питання при подібній знахідці чи треба його «лікувати»?

Для того, щоб розібратися в цьому, використовуємо декілька критеріїв оцінки ситуацій:

• Об’єм осаду відносно до вмісту жовчного міхура.
• Наявність ознак запальних та інших патологічних процесів в жовчовивідній системі, печінці та інших органах травної системи, які ми бачимо під час УЗД.
• Зміни за результатами інших досліджень (насамперед, біохімічного аналізу крові).
• Наявність будь-яких симптомів.
• Фізіологічний стан тварини: вік, порода, вгодованість, присутність в історії хронічних захворювань.

За цими критеріями можемо умовно виділити три типові ситуації:

• Кіт або собака повністю здорові, не мають історії попередніх патологій, виражених змін за іншими показниками/органами. Осаду від малої до помірної кількості.
• Відсутності симптомів, при цьому сладжу багато (1/3 та більше об’єму жовчного міхура) та/або (якщо навіть осаду не така велика кількість) присутні інші зміни за результатами досліджень.
• Окрім змін за результатами УЗД, іншої діагностики, присутні симптоми (не обов’язково напряму пов’язані з травною системою - блювання, діарея, бурчання в животі та інші).

Перша група належить до категорії тих, кому якихось додаткових дій не потребується. Таких чотирилапих ми перевіряємо профілактично через декілька місяців. Хоча вважається, що для собак такий стан жовчного міхура є нормою, а для котів – підозрілим за захворюваннями, навіть в котофеїв частіше за все в таких випадках ми не виходимо за рамки періодичного скринінгу.

За другою категорією проводимо більш детальне спостереження: динаміка змін протягом тижнів-місяця, залежно від того, чи є додаткові відхилення, окрім УЗ-картини осаду. Такі дівчата та хлопці зрештою попадуть в одну з сусідніх груп. Або залишаться на спостереженні, або, за негативної динаміки, стануть пацієнтами на активному лікуванні та діагностиці.

Ті, хто підпадають під критерії третьої ситуації, за рекомендаціями лікаря можуть розпочинати лікування (в різних комбінаціях - жовчогінна терапія, лікування основного захворювання, симптоматична стабілізація). Враховуючи, що біліарний сладж-синдром (умовна хвороба накопичення сладжу) є супутником багатьох проблем, діагностика буде ситуативною (від пошуку паразитозів та проблем з харчуванням – до досліджень на ендокринні патології та відбору жовчі, біопсії печінки). Конкретний підхід обирається індивідуально в кожному випадку.

Актуальна і тема профілактики. Не усі патології, що супроводжуються накопиченням осаду в жовчному міхурі, можна попередити. Але є те, що ми можемо зробити, щоби зменшити шанс зустрітися з вираженою проблемою біліарного сладжу, з якою требу буде активно працювати. Головний момент – підтримання здоров’я травної системи. Не забуваємо про регулярну обробку від кишкових паразитів (навіть для кішок, що не виходять з дому). Дотримуємося здорової дієти, не перегодовуємо, не даємо занадто жирну або вуглеводисту їжу. Окрім того, що баланс дієти, зайва вага напряму можуть впливати на склад жовчі, призводити до збільшення вмісту нерозчинних солей (які часто і є основою осаду, що утворюється). Ще й реакції зі сторони шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози міняють динаміку виведення жовчі з міхура, що є фактором застою жовчі та формування сладжу. Правильно обране основне харчування (не має принципового значення, корм чи «натуралка») та підгодівлі допоможуть знизити такі ризики. Важлива здорова активність, як для контролю ваги, так і для стимуляції функціональної активності травної системи. І не забуваємо про необхідність регулярних профілактичних оглядів, коректного та своєчасного лікування хвороб, що спіткали улюбленця.